#2 Нехай надихають стіни...

17.11.2015
#2
Знову коротенька передмова. Тема сьогоднішнього челленджу - це колір стін кімнати, в якій ти це пишеш. Оскільки сьогодні я весь день чергувала біля української символіки, то іншого вибору в мене просто не було.. Надіюся, що сподобається!

Жили брати. Їх Доля роз’єднала,
Як тільки-но вони прийшли на світ.
Жили брати. Вони якось й не знали,
Що двоє були майже 20 літ.

Жили брати. А їм і не казали.

                   Не їх життя.

                                Не їх сім'я .

                                             Обман.
Один розкошував аристократом,
А другий приєднався до циган.

Ішли роки. Брати ті підростали,
І перетнулись знову їх шляхи.
Їх поєднали вимерлі квартали.
Кричали вслід їм ворони-птахи.

Братів тих об’єднала барикада,
Але вона була і перепона.
 Війну криваву розпочала влада,
Вбивала всіх людей, немов горгона.

Різні країни. Різні інтереси.
Спільна різня й давно вже спільна кров…
По черзі обливала брудом преса…
Стріляли з шкіл, лікарень і церков…

Ще один бій. Зібралося дві роти
Таких однакових знедолених солдат.
І раптом вибух в всіх своїх щедротах..
Він розпочав кривавий маскарад.

Вже важко розібратись «де чиї»,
Обидві форми стали вже багряні..
Неподалік десь тужать солов’ї,
В них голоси такі сумні та тьмяні.

Один з братів почав шукать людей,
Що вижили в кривавій дефіляді:
«Затьмарив мені розум вже Морфей,
Ніби мене там тягнуть із засади…»

Зустрілись очі згублених братів,
І очі ті наповнились сльозами.
Знайдуться рідні, де б ти не забрів.
Знайдуться навіть поміж ворогами.

Що сталось потім? СкІнчилась війна.
Брати переконали об’єднатись.
Не дублювалась, щоб історія сумна,
Щоб те змогла більш Смерть з життями гратись.